Українська фотографка Таня Горбатюк потрапила до шортліста Abbey Road Music Photography Awards 2026
Українська фотографка Таня Горбатюк потрапила до шортліста Abbey Road Music Photography Awards 2026 у категорії Portrait — міжнародної премії, присвяченої музичній фотографії. До конкурсного відбору увійшла її робота з українським гуртом із Дніпра Fuji Moodji.
Abbey Road Music Photography Awards — це премія від Abbey Road, яка відзначає фотографів, що працюють із музичною культурою: концерти, портрети артистів, закулісся, фестивалі, underground-сцени тощо. Організатори описують її як платформу, що підтримує глобальну спільноту музичних фотографів і зображення, які формують музичну культуру.
У 2026 році конкурс має 10 категорій: 8 відкритих для подачі, серед них Live Music, Underground Scenes, Behind the Scenes, Music Moment of the Year, Portrait, Festivals, Emerging Photographer of the Year, а також гостьова категорія 50 Years of Punk; ще дві категорії — Judges’ Choice та ICON — запрошені, не для відкритої подачі.
Процес відбору двоетапний: спочатку shortlisting panel переглядає всі подані роботи й формує офіційний шортліст приблизно з 15–20 робіт у кожній категорії, потім журі обирає фіналістів і переможців. У 2026 році серед журі — Rankin, Nile Rodgers, RAYE, Damiano David, Platon, Dean Chalkley, Dennis Morris, Kid Harpoon та інші.
Переможців Abbey Road Music Photography Awards 2026 мають оголосити 24 вересня 2026 року на церемонії в Abbey Road.
До оголошення результатів ми встигли поговорити з Танею про особисте значення цієї роботи, репортажну фотографію в музичному середовищі та подальше життя знімків після зустрічі з артистами.
Таню, коли репортажна фотографія починає жити далі — у медіа, промоматеріалах або на обкладинках музичних релізів, — як для вас змінюється її статус? Де проходить межа між документальним кадром, авторською роботою і частиною візуальної мови артиста?
Таня Горбатюк: Якщо говорити саме про репортажну, зокрема концертну фотографію, мене найбільше тішить, коли вона починає жити фізично. Особливо знаково, коли мої фотографії з’являються на вінілових платівках або на афішах, які я потім можу побачити десь по місту.
А з концертною фотографією це особливо цінно, тому що в тебе буквально кілька секунд, щоб зловити той самий момент. Має зійтися все: ти маєш бути у правильному місці, з правильною фокусною відстанню, має правильно впасти світло, артист має зробити потрібний рух і все це повинно співпасти в одну секунду. Тому коли цей кадр потім продовжує жити вже за межами самого концерту, для мене це найбільше задоволення.
Щодо межі між документальним кадром, авторською роботою і візуальною мовою артиста — я довго думала, де вона проходить. Але мені здається, що я, навпаки, намагаюся її стирати. Мені важливо, щоб у репортажній фотографії залишалося моє авторське бачення. А коли я працюю з новими артистами, мені цікаво підлаштовуватися під їхній образ, музику та атмосферу, але при цьому не втрачати власний стиль. Для мене ці речі цілком можуть існувати одночасно.
Ви працюєте з музичною сценою переважно як фотографка-спостерігачка, фіксуючи живий момент, а не створюючи постановковий образ на замовлення. Як після таких зйомок зазвичай вибудовується контакт з артистами — чи виникає діалог навколо вже створених фотографій?
Таня Горбатюк: Зазвичай основний діалог відбувається ще до концерту. Мені важливо уточнити, чи планують якісь спецефекти або моменти, на які варто звернути увагу, щоб я їх не пропустила. Іноді запитую по світлу, щоб розуміти, чого очікувати.
Після концерту діалог теж є завжди, але вже здебільшого з менеджментом артиста. Ми закриваємо всі домовленості, часто домовляємося про спільні пости.
Також можемо обговорювати подальше використання фотографій — у медіа, промоматеріалах, інших проєктах чи, наприклад, для мерчу. Я завжди за, і зазвичай це відбувається на суперкласних умовах. Загалом діалог є завжди, просто він щоразу різний.
Запрошуємо відвідати особисту сторінку Тані Горбатюк та підтримати її роботу.
Текст та інтервʼю: Яніна Провотар
Фото: надані фотографкою Танею Горбатюк
