Ліза Пасічник та її мистецький пластир на рану доріг — нові імена на творчій мапі Києва
Мистецтво має силу рятувати власні аварійні стани, «залатувати» тріщини необізнаності, лікувати вибоїни у світогляді, ставати фундаментом нових шляхів та поглядів. І коли асфальт не з фантазії, а з реального бетону, місцями дає відшарування, Ліза Пасічник, українська сучасна мисткиня за покликом душі, перетворює його на своє полотно творчості. Без черг та тендерів вона дає надію не тільки дорогам, але й людям на змістовне продовження свого життя.
Крокуючи київським Подолом, кияни та гості столиці могли помітити сучасні «латки» з мозаїки, які інколи ховаються біля кущів, інколи в зливу — в калюжах. Команда Мамарацці Медіа доволі метафорично приєдналася до мисткині саме на локації із пам’ятником Самсону на Подолі — щоб на зруйнованому старому створити щось нове. Ми зустрілися, щоб прожити разом створення вже сьомої експозиції та стати її частиною, і щиро сподіваємося, що «створити нове» може означати для Лізи — запуск потужного руху.
Отже, локацію мисткиня обрала заздалегідь, тому візуал роботи також підготувала тематично доцільний.
Лізо, розкажи, як ти прийшла до створення цього проєкту?
Ліза: Я за фахом архітектор, тому тема урбанізму для мене дуже важлива. Але зараз я працюю в ІТ-сфері, і мені бракує мистецького руху — хотілось робити щось власними руками, що покращує життя людей.
Для власної ментальної підтримки я почала ліпити вази як хобі. А коли ходила містом і бачила вибоїни в асфальті, мені прийшла ідея: поєднати мій фах із новим хобі.
Ми вже бачимо готову скульптуру в твоїх руках. Як довго триває процес її створення?
Ліза:Саму скульптуру я готую заздалегідь, адже на виготовлення йде приблизно місяць.
Що в цей час відбувається «за лаштунками»? Як проходить цей етап підготовки?
Ліза: Для візуалізації я використовую готові ескізи. Розкатую глину й вирізаю зображення.
Висихання займає близько тижня. Ще тиждень йде на випалювання — це роблять у спеціалізованій майстерні. Потім глазурування й повторний випал. У цій роботі я застосувала нову технологію — подвійне випалювання й покриття рідким склом.
У кожній роботі я намагаюся випробовувати щось нове.
А як ти сама описуєш жанр своїх робіт?
Ліза: Це мозаїки, або ж вбудовані скульптури.
Як народжується ідея кожної нової урбан-мозаїки?
Ліза: Спочатку я знаходжу місце для майбутньої роботи. Лінійки з собою не маю, тому користуюсь власною «мірною системою» — довжиною ноги (сміється). Фотографую локацію, щоб удома ще раз продумати деталі. Наприклад, на Контрактовій площі в кадр потрапив Самсон, який розкриває пащу лева. Тож я вирішила, що саме лев тут і з’явиться.
Поділись «рецептом» своєї скульптури.
Ліза: Все починається зі змішування. Я беру цемент, пісок, порошковий барвник, щоб отримати чорний колір, і додаю воду до консистенції густої сметани. Далі додаю загущувач для швидного застигання.
Сама скульптура зроблена з шамоту (матеріал, виготовлений з природної глини, яка піддається попередньому випалюванню при дуже високих температурах (близько 1500 °C) – прим. ред.) та для швидшого застигання додаю згущувач.
Поки чекаю на загущення суміші, починаю очищати саму ямку від зайвого бруду та землі.
Майже фінальна стадія — бетонування. Кожного разу я приблизно розраховую, який об’єм суміші потрібен на ділянку під мозаїку, але, якщо суміш залишається, я зазвичай латаю нею ямки, які знаходжу поруч. Потім вирівнюю шпателем поверхню і приступаю до інкрустації самої роботи в бетон.
Ти експериментуєш із матеріалами. З чого починала і що вдалося протестувати?
Ліза: Спочатку замовляла скло з іноземного маркетплейсу — це було доволі затратно. Потім використовувала гранітні камінці, але вони швидко випадали зі скульптур. Найкращим варіантом стала глина. Вона, звичайно, може тріснути, але я відновлюю роботу золотим акрилом — за аналогією японської техніки ремонту кераміки кінцуґі.
Чи дозволений у нас такий урбаністичний вид мистецтва? Не було проблем із законом?
Ліза: Одного разу я з друзями працювала на Подолі, поруч було приблизно 20 поліцейських. Коли я майже закінчила, вони підійшли й запитали, що роблю. Я розповіла про проєкт — і отримала схвальну реакцію. Я навіть думала, яке може бути покарання, але якщо показати судді різницю між «було» і «стало», то очевидно, що я просто залатала асфальт (посміхається).
Ти згадала про друзів — часто вони привозять сувеніри з подорожей, якщо знають про захоплення один одного. Чи везуть тобі щось для мистецького проєкту?
Ліза: Так, ось ці рукавички мені привезли з Фінляндії (сміється).
Використовуючи власну «систему вимірювання», ти не боїшся, що за місяць підготовки яма стане більшою і потрібно буде готувати нову скульптуру?
Ліза: Навіть якщо робота виявляється замалою, я доповнюю її склом чи камінцями. І все одно виходить гарно. До речі, до цього процесу прикрашання я залучаю й інших — навіть вас сьогодні (посміхається).
Ми зараз прожили з тобою всі етапи народження нової мистецької крапки на мапі Подолу та помітили, що ти доволі відкрито комунікуєш з оточуючими, які зацікавлені у влаштованому тобою творчому процесі. Чи кожного разу ти дозволяєш приєднуватись оточуючим до цього дійства? Тобто, чи є твоє мистецтво інтерактивним?
Ліза: Так, можна і так сказати. Буває, що люди буруть участь і в монтажі, і в решті етапів створення. Тоді я вважаю їх співавторами.
Скільки ти маєш готових інкрустованих в асфальт робіт?
Ліза: Це сьома робота. Я поки не маю відпрацьованого процесу, тому кожна робота для мене — експеримент.
Чи привідкриєш таємницю, де буде наступна мозаїка?
Ліза: Думаю розширити географію і наступну роботу планую зробити на Бессарабці (історичний район Києва навколо Бессарабської площі Києва — прим. ред.)
Команді Мамарацці пощастило і ми взяли участь в створенні роботи Лізи. Одним з останніх кроків – нам довірили зробити розсип, імітуючи небо з невеличких шматочків дзеркал та каміння. І так склалися зірки, що саме з них, Ліза з нашою командою додатково створила невелику «пасхалку» до основної мозаїки — сузірʼя Лева.
Запрошуємо вас дослідити київський Поділ, віднайти всі сім мозаїк від Лізи Пасічник та обовʼязково відмітити її сторінку, якщо вирішите поділитись знахідкою сучасного мистецтва у своїх соц мережах.
Ідея: Юлія Броско
Інтервʼю: Яніна Провотар, Юлія Броско
Текст: Яніна Провотар
Фото: Мамарацці, Олена Чикильова
