Виставка Вероніки Ємельянової «Акт: Усі театральні вистави заборонені на двадцять років»
30 липня у київському просторі «Кудрявка» відбулося відкриття виставки Вероніки Ємельянової «Акт: Усі театральні вистави заборонені на двадцять років». Центральним питанням проєкту стало те, що відбувається з бажанням після втрати можливості досягти його об’єкта. Чи зникає воно, чи змінює напрям, продовжуючи існувати у формі гри, повторення, спогаду або внутрішнього ритуалу?
Роботи Вероніки Ємельянової висвітлювали Vogue, L’Officiel, Harper’s Bazaar і Numéro. Її проєкти також були представлені в межах Ukrainian Fashion Week.
Назва виставки відсилає до подій 1642 року. Під час Англійської громадянської війни парламент, який перебував під значним впливом пуритан, припинив діяльність театрів. Сценічні постановки вважали джерелом морального занепаду та загрозою суспільному порядку.
Водночас заборона театру була спробою контролювати не лише розваги, а й наративи, що виникали в просторі колективного переживання. Театральна сцена давала можливість уявляти інший порядок речей, ставити незручні запитання й виходити за межі офіційно дозволеного дискурсу.
Переосмислюючи цей історичний епізод, мисткиня встановлює власну умову: усі театральні вистави забороняються на двадцять років. Однак у її інтерпретації обмеження перетворюється не на кінцеву точку, а на початок нового внутрішнього руху. Коли прямий шлях закритий, уява починає вибудовувати альтернативні маршрути, а прагнення знаходить інші способи бути присутнім.
Основу експозиції становлять три відеоперформанси, кожен із яких відтворює окремий стан забороненого бажання. У першій роботі воно проявляється як напружений, майже нав’язливий пошук утраченого об’єкта. У другій переходить у гру, повторювані дії та спроби віднайти обхідний шлях. У третій первинна причина поступово стирається, однак сам імпульс залишається — уже як звичка, тілесна пам’ять або віддалене відлуння.
Особливу виразність образам героїні у відеороботах і візуальній серії надала не лише харизматична подача моделі, а й модні корсети паризького slow fashion бренду ЦYSHKOVSKYI. Їхня скульптурність, чіткі лінії та робота із силуетом влучно доповнили художній задум авторки, підкресливши взаємозв’язок між тілом, обмеженням і прагненням до внутрішньої свободи. Одяг у цьому контексті став повноцінною частиною мистецького висловлювання, а не лише стилістичним оформленням.
Відеоперформанси доповнюють предметні роботи, інсталяції та візуальні твори, створені на основі об’єктів, що з’являються в кадрі. Частиною виставки стала також серія, реалізована у співпраці з фотографом Артемом Плуталовим. Роботи представлені у форматі металевих принтів і архівних відбитків, які існують у просторі поряд із матеріальними артефактами перформансів.
Замість поділу на окремі жанри експозиція вибудовує єдине середовище. Рухоме зображення, картини, інсталяційні елементи та предмети постають різними слідами одного досвіду. Глядачеві пропонують не просто спостерігати за розвитком сюжету, а пройти разом із мисткинею шлях від гострої потреби до стану, в якому бажання вже не має чіткого об’єкта, проте все ще продовжує жити.
Проєкт звертається не лише до історичного минулого. Він резонує із сучасністю, у якій війна змінює звичний порядок життя, звужує можливості та змушує постійно переосмислювати особисті плани. За словами Вероніки, мистецтво в таких обставинах не тільки фіксує нову реальність, а й зберігає простір для уяви. Саме здатність уявляти допомагає людині не втрачати відчуття внутрішньої свободи навіть тоді, коли зовнішні обставини встановлюють жорсткі межі.
Відкриття виставки зібрало представників київської культурної та креативної спільноти. Образи гостей вечора — у стрітстайл-хроніці події.
Текст: Яніна Провотар
Фото: надані організаторами
